До Дня української писемності і мови


Микола Палієнко у колі своїх  шанувальників

«… Аз молюся словом сим до Тебе:
Боже мій, що сотворив на світі
Видимі й невидимі істоти,
 Господи, пошли Свого на мене Духа,
Щоб зродив у серці слово…»
(«Молитва»)

9 листопада у день вшанування памяті Преподобного Нестора-літописця українська культурна громадськість відзначає День української писемності і мови. 2 листопада, напередодні свята, у відділі нових надходжень відбулася творча зустріч і презентація поетичної збірки відомого поета, члена НСПУ, заслуженого працівника культури України Миколи Палієнка. Це п’ятнадцята книга у творчому доробку одеського мистця, чия творчість завжди у полі зорі фахівців і громадськості. Микола Олександрович є лауреатом кількох премій, зокрема, імені Павла Тичини, Степана Олійника та Макара Посмітного. Але не цей кількісний показник і регалії (при усій повазі до названих імен) визначають цінність творчості поета. Микола Палієнко глибоко відчуває стихію народного життя, сприймає себе невід’ємною частиною українського державного організму, має активну громадянську позицію і власний погляд на вітчизняну історію. Він також гранично щирий у своїй творчості, а у повсякденні йому притаманні іронія і самоіронія, а також почуття гумору. У безпосередньому спілкуванні з мистцем у цьому могли переконатися учасники заходу.

Аудиторію складали журналісти, бібліотекарі та учні 10 класу ЗОШ  № 105, які таким неформальним чином провели урок з української мови і літератури (викладач – Лілія Олександрівна Ішкова).


Ведуча заходу Валентина Колесникова (справа) спілкується із журналістами

Перед початком заходу провідний бібліотекар Валентина Колесникова розповіла про історію свята, а також про Міжнаро́дний ко́нкурс знавці́в украї́нської мо́ви і́мені Петра́ Я́цика, який з 2000 року проводиться в ознаменування Дня української писемності і мови, і на даний час охопив більше п’яти мільйонів осіб з 20 країн світу.


Лілія Ішкова, вчителька української мови і літератури ЗОШ № 105.

Про значення слова, його енергетичну дію на духовно-психологічний стан людини, а також певні складнощі з вивчення та застосування української мови в російськомовному контексті одеських реалій розповіла вчителька української мови і літератури Лілія Ішкова. Пані Лілія запевнила, що учні її школи також обов’язково братимуть участь у конкурсі, що носить ім’я українського патріота, громадянина Канади Петра Яцика (нажаль, нині покійного).


На шляху до вивчення української мови. Читець Катя Нікуліна.

Приємне враження залишили виступи учнів 10 класу ЗОШ № 105 Катерини Нікуліної і Марії Старкової, які, відповідно, прочитали тексти про діяльність засновників слов’янської абетки Кирила і Мефодія та «Молитви» (уривок з якої цитований вище як епіграф). Слід зазначити, що Катерина у силу різних обставин вивчає українську мову лише перший рік.

Щиро і відверто про свою мовну ґенезу як російськомовна людина і донька колишнього військового, поділилася у своїй розповіді одна із організаторів заходу, зав. відділу зв’язків із громадськістю і реклами бібліотеки Тамара Кухарук. «…Звернення до мови, наперекір несприятливим обставинам закладено у нас генетично... Коли ти спілкуєшся дійсно вишуканою українською мовою, то всякі намагання переконати у «вищості» іншої мови просто втрачають сенс», - сказала виступаюча. 


Поет Микола Палієнко (другий зліва) під час презентації.

 

Слово поета

Свій виступ Микола Палієнко розпочав із читання вірша, присвяченого пам’яті його вчительки Марії Василівні Фендик, адже саме школа зародила любов і повагу до художнього слова.

Микола Олександрович своєю поетичною творчістю завжди у обороні рідної мови. Його позиція безкомпромісна, якщо хто-небудь посягає на саме право мови на існування:

…Мови не сваряться поміж собою.
Коли їх поганять – ставай до бою!
А рідна поможе – гати у дзвони,
Криши на тріски лихі забобони…

Прості, але змістовні й емоційні рядки. Серед останнього доробку поета привертає увагу вірш «Роздуми перед спорудою Катерині ІІ в Одесі» - тема доволі актуальна для нашого міста. Вірш починається висловом Катерини ІІ: «Действительной глупостью называть малороссов чужестранцами. Их нужно принудить деликатным способом самим русифицироваться».

«Повеліла хитрюща цариця,
Ще не стявши козачих голів:
«Ну, співають вони свого «Гриця» -
Хай собі потішаться хохли».
Та коли в Україні книги
По своєму взялись друкувать,
Для Росії страшніше, ніж лихо –
Розіллється ж народна ріка…»

Остання із презентованих книжок одеського поета «І дієсловом любим теж», що побачила світ лише цього року, вже поповнила книжкові фонди бібліотеки.

До речі, під час презентації присутні могли ознайомитися з виставкою раритетних видань, присвячених українській мові із фонду національної книгозбірні - «Мовна орієнтація та цивілізаційний вибір українців».

Переглядів: 3482